Акумулятор
У кожного власника авто колись настає той момент, коли в автомобілі вмирає акумулятор. Але вартість нового не сприяє вірі в те, що ця несправедливість трапилася саме з ним. Змиритися з неминучістю виходить тільки після того, як знайдеш у сусіда зарядний пристрій, десяток разів принесеш його додому заряджатися (16 кілограм), доллєш туди якісь рідини, за порадами друзів, і вдосталь повмовляєш його попрацювати ще трохи за допомогою ніжного погладжування і ударів ноги. Так було і зі мною, вже неодноразово Але один випадок був особливий. Акумулятор помирав довго. Кожен раз, коли я поривався його викинути, наступало потепління і він несподівано справлявся з роботою. Як тільки закінчувалися гроші клімат псувався і доводилося його тягати додому заряджатися. Паркувався я лише там, де, при нагоді, можна було б машину зачепити тросом або розштовхати. За зиму ми з акумулятором стали вже як рідні і мені справді було його шкода. Після отримання великої суми грошей, щоб уникнути пропиття повністю, я придбав новий. А старий викинув. Наступного дня я прочитав записку під щіткою, що це не зовсім нормально викидати акумулятори на тротуарі перед входом в магазин. Щоб записка не повторилася цвяхом на капоті, я відтягнув його у двір, всі 16 кілограм. Наступного ранку двірник мене вже чекав. Гаразд, зрозумів. Потяг на смітник, а він у нас був не поруч. Знову весь забруднився і пропалив пару нових дірок на куртці, електролітом. Увечері припаркувавшись побачив радісну пику місцевого пияки. Він посміхався і тримав у руках мій акумулятор. Типу бачив, як всю зиму я парився і напевно може мені допомогти, за пиво. Нормально посміялися, але потім він кудись випарувався, а акумулятор залишився стояти поруч з моєю машиною. Вранці я знайшов його на своєму капоті. Добре хоч акуратно поставили, а не кинули зверху. Я чемно привітався і знову відніс його на смітник, але вже почав щось підозрювати і зовсім не здивувався, коли ввечері у двері пролунав дзвінок. Там стояв радісний сусід з пляшкою портвейну, а на підлозі перед ним, відсвічував мій акумулятор. Лаятися не було за що, сусіда довелося віддячити закускою, а акумулятор я більше не наважувався викидати. З ним не було нудно, п’яні гості постійно за нього чіплялися і падали під мій сміх. Я прилаштував до нього лампочку на випадок вимкнення світла. Коли мені було ні з ким випити, я пив з акумулятором і дуже ласкаво до нього ставився. Переспати нам так і не вдалося, він був чоловіком, але деякі жінки іноді говорили, що я мудак, і спати зі мною, все одно, як з цим акумулятором. Коли я з’їжджав з цієї квартири, вже наступного дня мені зателефонувала колишня господиня і в гострій формі висловила своє невдоволення наявністю у неї в кімнаті цього предмета. Але оскільки за час мого життя там зникли ще й холодильник і деяка кількість меблів, я вважав за краще з нею не зустрічатися. Тепер я став дорослішим і до цих пір іноді лаю себе за цю зраду. Як він там живе без мене, мій акумулятор? http://aceton.livejournal.com