Хірург на дорозі
Це було літо в липні 2002 року – в самий розпал спеки. Повертався я з Обласної Лікарні, а так як переодягатися мені зазвичай ліньки (та й жарко в повсякденному одязі паритися), то я їхав прямо “в робочій формі” – тапочки, хірургічний костюм, білий халат, трохи в крові … Разом зі мною їхали два моїх товариша і дві дівчини (вони всі “в мирському” одязі). Їдемо значить, дорога гарна, як зазвичай перевищення недитяча! Раптом із кущів вискакує даїшник і гальмує мене. Думаю все, потрапив … Кажу одному, що спереду сидів: “Саня, хапайся за живіт і загинайся!” Той все зробив як треба, навіть стогнав дуже природно. Виходжу з машини, мене той, що зупинив відразу відправив до напарника, все йому сказав … Дав я документи, нервую, на годинник дивлюся – взагалі роблю вигляд, що страшенно поспішаю! 🙂 Далі почалося … Сам від себе такого не очікував! Ось наша з ним розмова [даішник знехотя документи вивчає] … – Лікар мабуть? – Так! – Ким працюєш-то? – Хірургом в ОКБ … – Куди хоч так поспішаєш? – Та он, у пацана підозра на перфоративний апендицит! Ось тут я переборщив, (у мента очі округлилися) – ТАК ЛІКАРНЯ-ТО ТАМ! (показав у бік, звідки саме я їхав) … Раптом щось в голові клацнуло – став таке нести! – А ми його за місцем проживання оперувати веземо. Всі машини на виїзді, довелося на особистій! – Ну добре, їдь! Тільки акуратніше! Удачи … І відпустив, не взявши жодної копійки! 🙂 Ми потім вп’ятьох всю дорогу приколювалися. А я довго думав: чи то менти такі тупі, що повірили в цю відверто МАЯЧНЮ! Чи то настрій був у них гарний … Але ось, що в мене після цього випадку настрій був на всі 100 – це точно! Частенько згадую цей випадок … http://www.avtomashina.narod.ru/bajki.htm