Як грабують на автобанах у Франції
Ця подія відбулася в кінці серпня. Ми катались по Європі на кемпері, який орендували в Німеччині. На жаль, на повідомлення одного зі звітів про те, що на стоянках Франції є окрема спеціалізація “кемперні злодії” я не звернув особливої уваги. Та й уявити собі від чого берегтися в цьому випадку все-одно не зміг би. Наш екіпаж, вирішивши, що в сутінках на серпантині вздовж Лазурного берегу рухатися неприємно і небезпечно, вирулив на платний автобан і знайшов досить жваву стоянку. На таких стоянках грошей не беруть, і при цьому всі необхідні дрібниці є в наявності – густонаселене бістро, багатоповерховий готель, заправка. Всі члени екіпажу спонукали заїхати на околицю – в тінь і тишу стоянки. Це була перша помилка. До речі, таблички там дійсно є, але написані вони на французькій. Навіщо? Для кого? Жабники і так все знають. А ми, не обтяжуючи себе перекладом, обмежилися трактуванням ситуації по намальованому на табличці малюнку – сорока тримає в дзьобі золоті прикраси. Навколо й справді багато сорок. Після вечері «по-російськи» (кухня-то своя, з собою) стомлені насиченими денними подіями люди позасинали на своїх ліжках. Що було далі не знає ніхто, можна тільки здогадуватися. Документи, гаманці, дамська сумка, телефони, годинники, сумка дитяча (покидьки !) та. ін.. Коротше, багато чого вкрали. Залізли через двері пасажира за допомогою відмички. Діяли тихо і професійно. Залишилося тільки те, що ненароком поклали в затишні куточки. Для них це виявилося нестандартно, не за схемою. Вранці викликали поліцію з готелю. До речі, телефони забирають не на продаж, а щоб не можна було швидко діяти. Ті поставилися, як до само собою зрозумілого, мовляв в усьому винні араби на півдні Франції. Не ви перші, не ви останні. Насилу порозумілися, англійська у всієї бригади нульова, допомагав перекладом один товариш з Росії по телефону. Результат – акт жандармерії французькою. Консульський відділ в Марселі, рідне совкове очікування, коли тебе помітять, не менш совкове відчуття, що ти нікому не потрібен … Звичайно, все залежить від темпераменту. Нас нервами бог не обділив, і ми змогли тверезо подумати, що робити далі. До речі, в консульстві знали тільки, що робити з “заблукашками”, які прилетіли на літаку. У мене ж тут машина орендована, своя стоїть на стоянці в Німеччині, виїзд потрібний з Фінляндії … Придумував рішення сам. Зв `язалися з консульством в Гельсінкі. Запитали, що їм треба для депортації: фото, акт поліції зрозумілою мовою і 54 євро з носа. Всього-то! Далі прошу перевести довідку на російську. Треба було ще на англійську для можливих казусів у чотирьох країнах, які треба було проїхати. На щастя, обійшлося. По дорозі розмовляли з поліцією тільки в Німеччині. Ті не чіплялися, запропонували посприяти вильоту з Німеччини, але я відмовився, сказавши, що маю виїхати на своїй машині і мене відпустили. Довідку у фінському консульстві теж не важко робити, та й зробили безкоштовно, з огляду на трагізм ситуації. На кордоні фінські хлопці зібралися до купи і довго я-я-кали, чесали ріпи і морщили лоби. Врешті-решт на довідку поставили звичайний штамп і пропустили. Наші звірили всі дані по комп’ютерній базі і теж пропустили без проблем. По-справжньому трухнуло тільки на російській дорозі, коли представив даїшників в кущах, і як я їм покажу замість прав і техпаспорта папірець французькою. Та видно саме невезіння вже стались і в Пітер дістався без пригод. На кынець моя порада, пригадайте, як бабусі вчили кишеньку до трусів пришивати. Діло казала! Як-небудь напишу про головне – що таке відпочинок на Кемпері. Copyright © Auto.ru і Постраждалий Оптиміст http://www.story.auto.ru/story/1062.html