Тільки я і Рабинович

Увечері ми гуділи в ресторані з приятелем. Посиділи досить капітально, а потім він повіз мене додому на своїй “Тойоті”. А вона у нього, до речі, з правим кермом. Їдемо по єдиній алеї, яка веде до проїзду на інший бік залізниці, як раптом бачимо, що прямо біля арки під мостом чергує машина з сьогоднішніми моїми знайомими. Друг сильно захвилювався, тому що іншого шляху немає, а він випив досить пристойно. Під’їжджаємо до даїшників, лейтенант бачить мене на водійському місці (ще раз нагадую, що машина – з правим кермом), розпливається в широченній усмішці, гальмує “Тойоту” і запрошує мене в даішну машину. Я спокійно виходжу, кажу приятелю, щоб він негайно їхав, як тільки я сяду до даїшників, і йду з лейтенантом. Сідаю в машину. Лейтенант ласкаво посміхається і заявляє: – Ну що? У трубочку будемо дути, або відразу штраф заплатимо? – Давайте в трубочку дути, – кажу я. – Давненько я в трубочку не дув. До речі, трубочки у них виявилися браковані. Перші дві взагалі не спрацювали, і лише третє показала якісь позамежні значення. – Ну от, – зрадів лейтенант. – От зараз і віділлються мишці кошачі слізки. – Саме так, – кажу я, – тільки мишці і віділлються. – Це в якому сенсі? – Стривожився лейтенант. – А в такому, – відповідають. – Які до мене претензії? – Керування автомобілем у п’яному вигляді! – Заявляє даішник. – А де ви бачили, щоб я керував машиною? – Здрастє! – Обурюється лейтенант. – Я ж тільки що вашу машину зупинив. Ось цю, – він робить рукою жест в бік “Тойоти”, якої на місці, зрозуміло, вже немає. – А куди поділася машина? – Дивується він. – Додому поїхала, – спокійно кажу я. – Це японка з правим кермом. Я попросив мене до мосту підвезти. А оскільки до водія у вас претензій не було, а були тільки питання до мене, от він і поїхав. Лейтенант так довго і уважно дивився мені в очі, що я вже думав, що мене пристрелять при спробі втекти. – У вас в Москві що – всі такі? – Тихо спитав даїшник. – Ні, – відповідаю. – Тільки я і Рабинович. Решта ще гірше. Загалом, мене відпустили з миром. Хлопці виявилися з почуттям гумору і мене не пристрелили. Я з ними навіть потім подружився. Не відразу, звичайно. Наступного дня випив пару пляшок безалкогольного пива (тут це велика рідкість), спеціально проїхав повз них, був зупинений і відправлений на експертизу. Після невдалого для них тесту на алкоголь, все пояснив, і ми уклали спільний пакт про ненапад. Мені тепер офіційно дозволена один кухоль пива за кермом, але тільки один. Я ж кажу, хлопці виявилися цілком з почуттям гумору. http://otvet.mail.ru/question/12553904/