Довгоочікуваний проект закону про таксі

Довгоочікуваний проект закону про таксі

Проект закону України про про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання діяльності з надання послуг перевезень пасажирів на таксі та легковими автомобілями на замовлення

Верховна Рада України постановляє:
I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):
1) частину четверту статті 1331 виключити;
2) частину першу статті 164 після слів «без державної реєстрації як суб’єкта господарювання» доповнити словами «або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов’язковість його подання передбачена законом».
2. У Законі України «Про автомобільний транспорт» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 32, ст. 273 із наступними змінами):
1) у статті 1:
a) абзац двадцятий викласти в такій редакції:
«автомобільний самозайнятий перевізник – це фізична особа – підприємець, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі або перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення без застосування праці найманих водіїв»;
б) абзац п’ятдесят шостий після слів «письмового» доповнити словами «або електронного»;
в) абзац шістдесят перший викласти в такій редакції:
«рейдова перевірка – перевірка транспортних засобів суб’єкта господарювання на маршруті руху (перевірка на дорозі) в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об’єкти, що використовуються суб’єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту), а також перевірка шляхом контрольного придбання послуг з перевезення пасажирів»;
г) абзац шістдесят четвертий доповнити словами «або автомобільних індивідуальних перевізників»;
д) в абзаці шістдесят шостому слова «діючим таксометром» виключити;
е) доповнити з урахуванням алфавітного порядку термінами такого змісту:
«автомобільний індивідуальний перевізник – це фізична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт внутрішні перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення без застосування праці найманих водіїв»;
«дозвіл автомобільного індивідуального перевізника (далі – дозвіл) – дозвільний документ, який засвідчує право автомобільного індивідуального перевізника на здійснення діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення протягом визначеного строку»;
«спільна поїздка легковим автомобілем (карпулінг) – перевезення не більш ніж чотирьох пасажирів легковим автомобілем, яке здійснюється без мети отримання прибутку (безоплатно або на умовах спільного розподілу витрат на здійснення такої поїздки між водієм та пасажирами), за умови, що така поїздка здійснюється водієм для власних потреб за визначеним ним маршрутом та на легковому автомобілі, яким він користується на праві власності або на інших законних підставах»;
2) у статті 6:
а) у частині сьомій:
доповнити частину після абзацу тринадцятого новим абзацом такого змісту:
«ведення Державного реєстру автомобільних перевізників».
У зв’язку з цим абзаци чотирнадцятий – вісімнадцятий вважати відповідно абзацами п’ятнадцятим – дев’ятнадцятим;
у абзаці дев’ятнадцятому слова «Президентом України» замінити словами «Кабінетом Міністрів України»;
б) у частині чотирнадцятій слова та знаки «(перевірок на дорозі)» замінити словами та знаками «(перевірок на дорозі або контрольного придбання послуг з перевезення пасажирів)»;
в) частину сімнадцяту замінити двома частинами такого змісту:
«Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом:
перевірок на дорозі – зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла);
контрольного придбання послуг з перевезення пасажирів – удаваного придбання послуг з перевезень пасажирів з метою перевірки дотримання вимог законодавства (наявності права на здійснення перевезень та передбачених законодавством документів) при наданні таких послуг.
Порядок проведення рейдових перевірок затверджується Кабінетом Міністрів України».
У зв’язку з цим частину вісімнадцяту вважати частиною дев’ятнадцятою;
3) у частині четвертій статті 9 абзаци третій та четвертий виключити;
4) у частині п’ятій статті 19 слова «ліцензіатом органу ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом» замінити словами «автомобільним перевізником у повідомленні про початок здійснення діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі»;
5) частину третю статті 20 виключити;
6) частину першу статті 29 замінити шістьма частинами такого змісту:
«Автомобільним перевізником, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб’єкт господарювання або автомобільний індивідуальний перевізник, які відповідно до законодавства надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах. Автомобільний перевізник під час провадження діяльності у сфері перевезення пасажирів на договірних умовах зобов’язаний виконувати передбачені законами, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та іншими нормативно-правовими актами обов’язки.
Надання автомобільним перевізником послуг з перевезення пасажирів, визначених частиною четвертою статті 9 цього Закону, здійснюється відповідно до ліцензії, виданої у порядку, встановленому Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності».
Надання автомобільним перевізником – суб’єктом господарювання послуг з внутрішніх перевезень на таксі та внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення здійснюється за умови подання повідомлення про початок здійснення такої діяльності.
Надання автомобільним індивідуальним перевізником послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення здійснюється за умови одержання дозволу, передбаченого цим Законом.
Під час провадження діяльності з надання послуг перевезення пасажирів на договірних умовах не допускається здійснення щодо суб’єкта господарювання контролю у значенні, наведеному в статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти України, у значенні, наведеному в статті 1 Закону України «Про оборону України», та/або дії яких створюють умови для виникнення воєнного конфлікту та застосування воєнної сили проти України.
Фізична особа (водій), яка здійснює спільну поїздку легковим автомобілем (карпулінг), не є автомобільним перевізником, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах».
У зв’язку з цим частину другу вважати частиною сьомою;
7) доповнити Закон новими статтями 291, 292 такого змісту:
«Стаття 291. Повідомлення про початок здійснення діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі, внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення.
Право на здійснення діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі, внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення суб’єкт господарювання набуває шляхом подання до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, повідомлення про початок здійснення такої діяльності.
Здійснення суб’єктами господарювання діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі, внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення без подання повідомлення про початок здійснення такої діяльності забороняється.
Повідомлення про початок здійснення діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі, внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення (далі – повідомлення) подається суб’єктом господарювання до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, в порядку, встановленому статтею 9 Закону України “Про адміністративні послуги”.
У повідомленні зазначається:
1) повне найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) фізичної особи – підприємця;
2) код за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України – для юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) – для фізичних осіб – підприємців;
3) місцезнаходження – для юридичної особи або місце проживання – для фізичної особи – підприємця;
4) адреса для листування;
5) контактні дані: номери телефону, факсу, електронна адреса, адреса офіційної сторінки в Інтернеті (за наявності);
6) прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) керівника;
7) вид діяльності (внутрішні перевезення пасажирів на таксі та/або внутрішні перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення);
8) відомості про власні, орендовані, надані суб’єкту господарювання в кредит або лізинг транспортні засоби, на яких буде здійснюватися діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі та/або внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення;
9) відомості про спеціальне обладнання транспортних засобів, які використовуються для перевезень пасажирів на таксі (для внутрішніх перевезень пасажирів на таксі);
10) зобов’язання заявника виконувати передбачені законами, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та іншими нормативно-правовими актами обов’язки автомобільного перевізника, автомобільного самозайнятого перевізника.
Форма повідомлення затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Повідомлення підписується уповноваженою особою суб’єкта господарювання або особисто фізичною особою – підприємцем. Відповідальність за достовірність і повноту відомостей, зазначених у повідомленні, покладається на суб’єкта господарювання, який подав таке повідомлення.
Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, протягом п’яти робочих днів з дати отримання повідомлення, вносить відомості про суб’єкта господарювання до Державного реєстру автомобільних перевізників.
У разі невідповідності поданого повідомлення встановленим цією статтею вимогам або виявлення у поданому повідомленні помилок (неточностей) центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, протягом трьох днів з дати отримання повідомлення, зупиняє розгляд цього повідомлення та інформує відповідного суб’єкта господарювання щодо необхідності виправлення (уточнення) інформації, що міститься у повідомленні. Суб’єкт господарювання має право виправити (уточнити) інформацію, подану в повідомленні, протягом п’яти робочих днів з дня отримання рішення щодо зупинення розгляду повідомлення та необхідності виправлення (уточнення) інформації, що міститься у повідомленні.
Протягом п’яти робочих днів з дати отримання виправлених (уточнених) даних центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорту, вносить відомості про суб’єкта господарювання до Державного реєстру автомобільних перевізників. У разі неотримання виправлених (уточнених) даних протягом зазначеного строку центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, залишає повідомлення без розгляду.
Суб’єкт господарювання набуває право на провадження діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі, внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення з дати внесення відомостей про суб’єкта господарювання до Державного реєстру автомобільних перевізників.
У разі зміни відомостей, які зазначалися суб’єктом господарювання при поданні повідомлення про початок діяльності, такий суб’єкт господарювання зобов’язаний подати до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, відповідне повідомлення про зміну даних протягом п’яти робочих днів, з дня настання таких змін. Повідомлення про зміну даних подається у порядку, визначеному частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті.
Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, протягом п’яти робочих днів з дати отримання інформації про зміну відомостей, вносить такі зміни до Державного реєстру автомобільних перевізників в порядку, передбаченому частинами сьомою-дев’ятою цієї статті.
Здійснення діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі, внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення без подання повідомлення про зміну відомостей, які зазначаються у Державному реєстрі автомобільних перевізників, забороняється.
За зверненням суб’єкта господарювання центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, протягом трьох робочих днів надає (надсилає) йому в паперовій або електронній формі на безоплатній основі витяг з Державного реєстру автомобільних перевізників на бланку центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
За подання повідомлення про початок здійснення діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі, внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення, подання повідомлення про внесення змін до відомостей, які зазначені у раніше поданому повідомленні, та внесення відомостей до Державного реєстру автомобільних перевізників плата не справляється.
Стаття 292. Дозвіл автомобільного індивідуального перевізника
Право на здійснення діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення фізична особа набуває після отримання дозволу. Здійснення фізичною особою діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення без дозволу забороняється.
Для отримання дозволу, фізична особа, яка має намір здійснювати діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення, звертається із заявою до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Заява про отримання дозволу подається фізичною особою до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, в порядку, встановленому статтею 9 Закону України «Про адміністративні послуги».
У заяві про отримання дозволу зазначається:
1) прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) фізичної особи;
2) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
3) місце проживання;
4) адреса для листування;
5) контактні дані: номер телефону, електронна адреса (за наявності);
6) строк, на який видається дозвіл;
7) відомості про власний, орендований, наданий суб’єкту господарювання в кредит або лізинг транспортний засіб, на якому буде здійснюватися діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення;
8) зобов’язання заявника виконувати передбачені законами, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та іншими нормативно-правовими актами обов’язки автомобільного індивідуального перевізника.
Форма заяви про отримання дозволу затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Заява підписується особисто фізичною особою. Відповідальність за достовірність і повноту відомостей, зазначених у заяві про отримання дозволу, покладається на заявника.
До заяви додається документ, який підтверджує внесення плати за дозвіл на визначений строк. Документом, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу, є копія квитанції, виданої банком, копія платіжного доручення з відміткою банку, квитанція з платіжного термінала, квитанція (чек) з поштового відділення зв’язку.
Дозвіл видається строком на один рік або на один місяць. Плата за дозвіл, виданий строком на один рік, встановлюється у розмірі однієї мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня року, в якому здійснюється плата за дозвіл. Плата за дозвіл, у разі, якщо транспортний засіб, на якому буде здійснюватися діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення, оснащений виключно електричними двигунами (одним чи кількома), що класифікуються у товарній підкатегорії 8703 90 10 10 згідно з УКТ ЗЕД (в тому числі вироблених в Україні), встановлюється у розмірі ½ мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому здійснюється плата за дозвіл.
Плата за дозвіл, виданий строком на один місяць, складає 1/12 розміру плати за дозвіл, виданий строком на один рік, збільшеної на п’ять відсотків.
Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, протягом трьох робочих днів з дати отримання заяви про отримання дозволу приймає рішення про видачу дозволу або про залишення заяви про видачу дозволу без розгляду. Датою подання заяви про отримання дозволу вважається дата отримання такої заяви центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про отримання дозволу, у разі, якщо:
1) підписані документи, що додаються до заяви про отримання дозволу, подані не в повному обсязі;
2) заява або хоча б один з документів, що додається до заяви про отримання дозволу, оформлений із порушенням вимог цього Закону, складений не за встановленою формою або не містить даних, які обов’язково вносяться до них згідно з цим Законом;
3) не внесено або не у повному розмірі внесено плату за дозвіл.
У рішенні про зупинення заяви про отримання дозволу без розгляду зазначається вичерпний перелік обґрунтованих підстав для залишення заяви про отримання дозволу без розгляду і пропозиції щодо порядку їх усунення, які повинні бути викладені в чіткій і однозначній формі.
Заявник має право усунути підстави, що стали причиною зупинення розгляду заяви про отримання дозволу, протягом п’яти робочих з дня отримання рішення щодо зупинення розгляду.
Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорту, приймає рішення про видачу дозволу шляхом внесення відомостей про суб’єкта господарювання до Державного реєстру автомобільних перевізників протягом п’яти днів з дня усунення суб’єктом подання підстав щодо зупинення розгляду відповідної заяви. У разі, якщо суб’єктом подання не усунуто протягом зазначеного строку підстави для зупинення розгляду заяви про отримання дозволу, центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, залишає заяву без розгляду.
У разі зміни відомостей про автомобільного індивідуального перевізника, які зазначені у державному реєстрі автомобільних перевізників, автомобільний індивідуальний перевізник зобов’язаний подати до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, заяву про внесення змін до дозволу в порядку, визначеному частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, протягом п’яти робочих днів, з дня настання таких змін.
Центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, протягом п’яти робочих днів з дати отримання заяви про внесення змін до дозволу, вносить такі зміни до Державного реєстру автомобільних перевізників.
Здійснення автомобільним індивідуальним перевізником діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення без подання заяви про внесення змін до дозволу, які зазначаються у Державному реєстрі автомобільних перевізників, забороняється.
За зверненням автомобільного індивідуального перевізника центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, протягом трьох робочих днів надає (надсилає) йому в паперовій або електронній формі на безоплатній основі витяг з Державного реєстру автомобільних перевізників на бланку центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті»;
8) у статті 30:
а) у абзаці першому частини першої слова «Автомобільний перевізник та автомобільний самозайнятий перевізник» замінити словами «Автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник та автомобільний індивідуальний перевізник»;
б) у абзаці першому частини третьої слова «Автомобільний самозайнятий перевізник, який здійснює» замінити словами «Автомобільний самозайнятий перевізник та автомобільний індивідуальний перевізник, які здійснюють»;
9) частину першу статті 34 замінити двома частинами такого змісту:
«Автомобільний перевізник повинен:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і
нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
утримувати транспортні засоби в належному технічному і
санітарному стані;
забезпечувати безпеку дорожнього руху.
Автомобільний перевізник (крім автомобільного самозайнятого перевізника та автомобільного індивідуального перевізника) повинен також:
забезпечувати контроль технічного і санітарного стану
транспортних засобів перед виїздом на маршрут та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;
забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров’я
водіїв;
організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з
вимогами законодавства;
забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у
порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів».
У зв’язку з цим частину другу вважати частиною третьою;
10) у статті 35:
а) у частині тринадцятій слова «письмове чи за телефоном» замінити словами «письмове, за телефоном чи отримане з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем»;
б) частину п’ятнадцяту виключити;
11) у статті 39:
частини п’яту – дев’яту замінити трьома частинами такого змісту:
«Документи для здійснення перевезення пасажирів на таксі:
для водія таксі – посвідчення водія відповідної категорії,
свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія таксі, що є автомобільним самозайнятим перевізником, – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, сервісна книжка, медична довідка.
Документи для здійснення перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:
для автомобільного перевізника – письмовий або електронний договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія легкового автомобіля – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія письмового або електронного договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;
для автомобільного самозайнятого перевізника або автомобільного індивідуального перевізника – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія письмового або електронного договору із замовником послуги, сервісна книжка, медична довідка.
Наявність права на здійснення перевезень пасажирів на таксі або легковим автомобілем на замовлення підтверджується ліцензією або відповідним записом, внесеним до Державного реєстру автомобільних перевізників. Для забезпечення перевірки наявності такого запису автомобільний перевізник може надати для огляду витяг із Державного реєстру автомобільних перевізників».
У зв’язку з цим частини десяту – дванадцяту вважати відповідно частинами восьмою – десятою;
12) у статті 40:
а) абзац перший частини четвертої після слів «Водій таксі» доповнити словами «легкового автомобіля на замовлення»;
б) абзац п’ятий частини п’ятої викласти в такій редакції:
«називати пасажирам розмір оплати проїзду перед початком поїздки, а в разі обладнання автомобіля таксометром – показники таксометра на початку і в кінці поїздки та роз’яснювати порядок користування таксі»;
в) у частині шостій:
абзац п’ятий виключити;
абзац шостий доповнити словами та знаками «(у разі обладнання автомобіля таксометром)»;
13) у частині п’ятій статті 43 слова «у письмовій формі» замінити словами «у письмовій або електронній формі, у тому числі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем»;
14) у частині першій статті 60:
а) абзац третій після слів «цього Закону» доповнити словами «а також у разі, якщо відомості про транспортний засіб, що використовується для здійснення діяльності з надання послуг з перевезень пасажирів на таксі або перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення, не включено до Державного реєстру автомобільних перевізників»;
б) у абзаці четвертому слова «без наявності ліцензії» замінити словами «відомості про який, як транспортний засіб, що використовується для здійснення діяльності з надання послуг з перевезень пасажирів на таксі, не включено до Державного реєстру автомобільних перевізників»;
в) у абзаці п’ятому слова «і не має ліцензії» виключити.
3. Підпункт 24 пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 23, ст. 158 із наступними змінами) після слова «автомобільним» доповнити словами та знаками «(крім внутрішніх перевезень пасажирів на таксі, внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення)».

ІІ. Прикінцеві та перехідні положення.
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2020 року.
2. Відповідальність, передбачена частинами першою та другою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних індивідуальних перевізників з 1 липня 2020 року.
3. До 31 грудня 2021 року плата за дозвіл, виданий строком на один рік, встановлюється у розмірі 2500 гривень. Плата за дозвіл, у разі, якщо транспортний засіб, на якому буде здійснюватися діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на замовлення, оснащений виключно електричними двигунами (одним чи кількома), що класифікуються у товарній підкатегорії 8703 90 10 10 згідно з УКТ ЗЕД (в тому числі вироблених в Україні), встановлюється у розмірі 1250 гривень.
Плата за дозвіл, виданий строком на один місяць, складає 1/12 розміру плати за дозвіл, виданий строком на один рік, збільшеної на п’ять відсотків.
4. Кабінету Міністрів України з метою створення належних умов для реалізації цього Закону:
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;
забезпечити на момент введення в дію цього Закону функціонування Державного реєстру автомобільних перевізників на основі Електронного кабінету перевізника.

Дякуємо Владиславу Притоманову (BRDO) що відправив проект закону.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання діяльності з надання послуг перевезень пасажирів на таксі та легковими автомобілями на замовлення»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акту

В Україні обсяг ринку перевезень таксі складає близько 40 млрд. грн. на рік, у тому числі інформаційно-диспетчерського обслуговування — близько 4 млрд. грн. Кількість осіб, задіяних у перевезеннях пасажирів в режимі таксі, складає близько 220 тис. (1,1% від економічно активного населення), переважна більшість з яких є неофіційно зайнятими фізичними особами, що не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності.
На сьогодні за оцінками експертів близько 98% ринку працює «в тіні», що призводить до таких наслідків:
для споживачів: попри наявність великого вибору надавачів послуг та низьку вартість послуги, у багатьох випадках відсутня відповідальність перед клієнтом;
для держави: низький рівень збору податків (щороку бюджет не отримує близько 500 млн. гривень);
для легальних (ліцензованих) перевізників: нерівна конкуренція з боку неліцензованих перевізників внаслідок несплати ними податків та відсутності необхідності нести витрати, пов’язані з дотриманням ліцензійних умов.
Чинним законодавством передбачено ліцензування перевезень пасажирів на таксі та легковими автомобілями на замовлення. На сьогодні контроль з боку держави за дотриманням перевізниками ліцензійних умов є неефективним, в тому числі через невідповідність державного регулювання тим умовам, що склалися на ринку, а саме значну кількість неофіційно зайнятих перевізників та обмежені ресурси Державної служби безпеки на транспорті (ДСБТ) та Національної поліції.
Слід зазначити, що ліцензування перевезень таксі не є вимогою Угоди про Асоціацію Україна-ЄС. В рамках цієї Угоди Україна зобов’язана до
2022 року впровадити обов’язкову перевірку експлуатаційної придатності транспортних засобів, які використовуються як таксі, через рік після дати їх першої реєстрації та, в подальшому, щорічно. У той же час легкові автомобілі, що не використовуються як таксі, підлягають перевірці через чотири роки після дати їх першої реєстрації, і далі – кожні два роки. (стаття 5 Директиви 2014/45/ЄС).
На відміну від історичної бізнес-моделі таксі, для якої є характерним поєднання перевізника, диспетчера та технічної служб в, де-факто, єдиній компанії або групі, новітні бізнес-моделі використовують інформаційний простір для надання посередницьких послуг пасажирам та перевізникам без виконання функцій прямого контролю за пересуванням перевізника, технічним станом транспортного засобу, медичного стану водія та інших, функцій автотранспортного підприємства. Разом з цим, ці новітні бізнес-моделі не потребують будь якої інфраструктури або привілеїв на дорогах, характерних для громадського транспорту.
Таким чином на ринку складається ситуація, коли новітні бізнес-моделі надання сервісу таксі пасажирам з одного боку не можуть використовувати послуги ліцензованих перевізників та не мають інтересів створювати таку операційну базу, з іншого – потребують легальної моделі праці перевізників та основи для встановлення господарських відносин з ними. Відсутність адекватного реагування на ринкову ситуацію приводить до роботи ринку поза правовим полем.
Водночас ситуація, коли 2% працює офіційно, а 98% працює в тіні, однозначно свідчить про неефективність поточної регуляторної політики та її некоректність відносно умов, які фактично склалися на ринку.

2. Цілі і завдання прийняття акту
Проект Закону розроблено з метою дерегуляції та детінізації ринку таксі, створення сприятливих умов для чесної та прозорої конкуренції, розвитку сучасних інноваційних технологій на ринку пасажирських перевезень пасажирів на таксі та легковими автомобілями на замовлення.
Прийняття законопроекту дасть змогу розв’язати проблеми, визначені Національною транспортною стратегією України на період до 2030 року, а саме низьку ефективності регулювання ринку перевезення пасажирів на таксі.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту акту
Для досягнення поставленої мети законопроектом вносяться зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про автомобільний транспорт» та Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» якими пропонується:
⦁ скасування ліцензії для провадження діяльності з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі, внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і заміна його необхідністю подання повідомлення про початок діяльності для таксі і перевезень на замовлення, що подається в ДСБТ та є адміністративною послугою;
⦁ введення категорії «автомобільний індивідуальний перевізник», який діє на підставі дозволу, який надає право на здійснення внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення без необхідності реєстрації статусу фізичної особи-підприємця;
⦁ надання можливості укладання договору перевезення легковим автомобілем на замовлення в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем;
⦁ надання ДСБТ повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про автомобільній транспорт шляхом здійснення «контрольного придбання послуг»;
⦁ надання ДСБТ функції ведення (адміністрування) державного реєстру перевізників.
Для захисту пасажира під час користування послугами таксі або перевезень легковими автомобілями на замовлення запроваджується обов’язкове страхування пасажира перевізником, що опосередковано також здійснюватиме ринковий контроль за аварійністю перевізника (більша аварійність – дорожче страхування).
Для здійснення державного контролю за перевізниками, які надають послуги з перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення, передбачено новий вид контролю – контрольне придбання послуг, що дозволить чітко визначати порушення за фактом відсутності дозволу автомобільного індивідуального перевізника, а також документів, необхідних для надання таких послуг (список таких документів вичерпний). Зазначене унеможливить неконтрольовану господарську діяльність, забезпечить прозорий доступ на ринок суб’єктів, спроможних забезпечити надання якісних та безпечних послуг.
Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» законопроекту передбачається набрання відповідним Законом чинності з 1 січня 2020 року; відповідальність, передбачена частинами першою та другою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовуватиметься до автомобільних індивідуальних перевізників з 1 липня 2020 року.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Основними нормативно-правовими актами у даній сфері правового регулювання є Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України «Про дорожній рух», «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про ліцензування видів господарської діяльності».
Реалізація положень цього законопроекту, у разі його прийняття, потребує внесення змін до Бюджетного кодексу України та Податкового кодексу України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація даного проекту Закону не вимагатиме додаткових витрат із Державного бюджету України. Прийняття цього законопроекту забезпечить додаткові надходження від плати за дозвіл автомобільного індивідуального перевізника у розмірі 500 млн.грн.

6. Прогноз результатів прийняття акту
Прийняття законопроекта дозволить детінізувати ринок послуг таксі та перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення, забезпечить його ефективне регулювання та надасть можливість для розвитку чесних конкурентних відносин між учасниками цього ринку.

Порівняльну таблицю діючого та нового законів з технічних причин викладемо лише у другій половині вересня.

Також викладаємо пояснювальну записку до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання діяльності з надання послуг перевезень пасажирів на таксі та легковими автомобілями на замовлення»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акту

В Україні обсяг ринку перевезень таксі складає близько 40 млрд. грн. на рік, у тому числі інформаційно-диспетчерського обслуговування — близько 4 млрд. грн. Кількість осіб, задіяних у перевезеннях пасажирів в режимі таксі, складає близько 220 тис. (1,1% від економічно активного населення), переважна більшість з яких є неофіційно зайнятими фізичними особами, що не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності.
На сьогодні за оцінками експертів близько 98% ринку працює «в тіні», що призводить до таких наслідків:
для споживачів: попри наявність великого вибору надавачів послуг та низьку вартість послуги, у багатьох випадках відсутня відповідальність перед клієнтом;
для держави: низький рівень збору податків (щороку бюджет не отримує близько 500 млн. гривень);
для легальних (ліцензованих) перевізників: нерівна конкуренція з боку неліцензованих перевізників внаслідок несплати ними податків та відсутності необхідності нести витрати, пов’язані з дотриманням ліцензійних умов.
Чинним законодавством передбачено ліцензування перевезень пасажирів на таксі та легковими автомобілями на замовлення. На сьогодні контроль з боку держави за дотриманням перевізниками ліцензійних умов є неефективним, в тому числі через невідповідність державного регулювання тим умовам, що склалися на ринку, а саме значну кількість неофіційно зайнятих перевізників та обмежені ресурси Державної служби безпеки на транспорті (ДСБТ) та Національної поліції.
Слід зазначити, що ліцензування перевезень таксі не є вимогою Угоди про Асоціацію Україна-ЄС. В рамках цієї Угоди Україна зобов’язана до
2022 року впровадити обов’язкову перевірку експлуатаційної придатності транспортних засобів, які використовуються як таксі, через рік після дати їх першої реєстрації та, в подальшому, щорічно. У той же час легкові автомобілі, що не використовуються як таксі, підлягають перевірці через чотири роки після дати їх першої реєстрації, і далі – кожні два роки. (стаття 5 Директиви 2014/45/ЄС).
На відміну від історичної бізнес-моделі таксі, для якої є характерним поєднання перевізника, диспетчера та технічної служб в, де-факто, єдиній компанії або групі, новітні бізнес-моделі використовують інформаційний простір для надання посередницьких послуг пасажирам та перевізникам без виконання функцій прямого контролю за пересуванням перевізника, технічним станом транспортного засобу, медичного стану водія та інших, функцій автотранспортного підприємства. Разом з цим, ці новітні бізнес-моделі не потребують будь якої інфраструктури або привілеїв на дорогах, характерних для громадського транспорту.
Таким чином на ринку складається ситуація, коли новітні бізнес-моделі надання сервісу таксі пасажирам з одного боку не можуть використовувати послуги ліцензованих перевізників та не мають інтересів створювати таку операційну базу, з іншого – потребують легальної моделі праці перевізників та основи для встановлення господарських відносин з ними. Відсутність адекватного реагування на ринкову ситуацію приводить до роботи ринку поза правовим полем.
Водночас ситуація, коли 2% працює офіційно, а 98% працює в тіні, однозначно свідчить про неефективність поточної регуляторної політики та її некоректність відносно умов, які фактично склалися на ринку.

2. Цілі і завдання прийняття акту
Проект Закону розроблено з метою дерегуляції та детінізації ринку таксі, створення сприятливих умов для чесної та прозорої конкуренції, розвитку сучасних інноваційних технологій на ринку пасажирських перевезень пасажирів на таксі та легковими автомобілями на замовлення.
Прийняття законопроекту дасть змогу розв’язати проблеми, визначені Національною транспортною стратегією України на період до 2030 року, а саме низьку ефективності регулювання ринку перевезення пасажирів на таксі.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту акту
Для досягнення поставленої мети законопроектом вносяться зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про автомобільний транспорт» та Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» якими пропонується:
⦁ скасування ліцензії для провадження діяльності з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі, внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і заміна його необхідністю подання повідомлення про початок діяльності для таксі і перевезень на замовлення, що подається в ДСБТ та є адміністративною послугою;
⦁ введення категорії «автомобільний індивідуальний перевізник», який діє на підставі дозволу, який надає право на здійснення внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення без необхідності реєстрації статусу фізичної особи-підприємця;
⦁ надання можливості укладання договору перевезення легковим автомобілем на замовлення в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем;
⦁ надання ДСБТ повноваження щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про автомобільній транспорт шляхом здійснення «контрольного придбання послуг»;
⦁ надання ДСБТ функції ведення (адміністрування) державного реєстру перевізників.
Для захисту пасажира під час користування послугами таксі або перевезень легковими автомобілями на замовлення запроваджується обов’язкове страхування пасажира перевізником, що опосередковано також здійснюватиме ринковий контроль за аварійністю перевізника (більша аварійність – дорожче страхування).
Для здійснення державного контролю за перевізниками, які надають послуги з перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення, передбачено новий вид контролю – контрольне придбання послуг, що дозволить чітко визначати порушення за фактом відсутності дозволу автомобільного індивідуального перевізника, а також документів, необхідних для надання таких послуг (список таких документів вичерпний). Зазначене унеможливить неконтрольовану господарську діяльність, забезпечить прозорий доступ на ринок суб’єктів, спроможних забезпечити надання якісних та безпечних послуг.
Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» законопроекту передбачається набрання відповідним Законом чинності з 1 січня 2020 року; відповідальність, передбачена частинами першою та другою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовуватиметься до автомобільних індивідуальних перевізників з 1 липня 2020 року.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Основними нормативно-правовими актами у даній сфері правового регулювання є Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України «Про дорожній рух», «Про транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про ліцензування видів господарської діяльності».
Реалізація положень цього законопроекту, у разі його прийняття, потребує внесення змін до Бюджетного кодексу України та Податкового кодексу України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація даного проекту Закону не вимагатиме додаткових витрат із Державного бюджету України. Прийняття цього законопроекту забезпечить додаткові надходження від плати за дозвіл автомобільного індивідуального перевізника у розмірі 500 млн.грн.

6. Прогноз результатів прийняття акту
Прийняття законопроекта дозволить детінізувати ринок послуг таксі та перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення, забезпечить його ефективне регулювання та надасть можливість для розвитку чесних конкурентних відносин між учасниками цього ринку.

Що ж. Закон доволі контроверсійний. Прогнозуємо багато запитань, супротивів, суперечок та нестиковок з іншими законами. Але тепер хоч є від чого відштовхуватись

5.00 середній рейтинг (97% рахунку) - 1 голос